Стежа безсоння.

Зруйнований безсонням,

Що наче сталь блищить вночі в очах червоних.

Зруйнована особа

Уже без пам'яті вдивляється у зорі.

Немов страшна хвороба,

Яка блукає в лікарнянім коридорі,

Плекає беззаконня

Нервових імпульсів та образів знайомих.

Слизька стежа знайома,

Що забирає в тебе вічність ту солодку,

Штовхає тебе в прірву

Без того літепла жаданого Морфея.

На смерть штовхає вірну —

Там розгорається безславна епопея.

Здолає тебе втома

І подарує тобі сну вуаль коротку.

02:42 23.03.2017

Вінниця

Мудрість карпатського мольфара про душу.

"Відкрита душа - порожня душа"

Характерницька мудрість.

Надвечір ватра догоряла,

Зустрів його я на горі,

Як зірка перша засіяла

Таке промовив він мені:

"Навколо тебе лиш примари,

Собі їх ти намалював.

У розумі твоєму хмари,

Бо своє небо занедбав.

Людська найперша є помилка -

Відкрити душу напоказ.

Коли стає вона відкрита,

То пустка лишиться ураз.

В житті трапляється усяке,

Мої слова запам'ятай

Як щось у серці місце знайде -

Гармонії кажи "прощай".

Один лиш шлях веде до щастя -

То спокій власної душі.

Навколо ж світ, такий без ласки,

Супокій пустить під ножі.

Не варто сенс шукать довкола -

Найперш у себе зазирни.

У тобі всесвіт, із якого

Дістанеш все, лише пірни!

Твоя душа - то чисте небо,

Із нього світло ти черпай.

Всевишній дивиться на тебе,

Погоди ж з неба не чекай.

Твоє життя - твій порятунок.

Ніхто його не проживе

За тебе. Знай! Його ґатунок

На совісті твоїй буде!

Любити мусиш душу й тіло,

І славу Богу возсилать.

І що б навколо не кипіло -

Тебе не зможе розхитать.

У тому світі, який бачиш,

Намарне щастя не шукай -

Воно в душі твоїй назавжди.

Її ж ти на замку тримай."

Скінчивши розповідь цікаву,

Мене лишив на самоті.

А я все думав без угаву...

Зоря світила з висоти...

Вінниця

18:55 07.05.2016 

Дощ.

Упали краплі на початку травня.

І сумно линув тихий цокіт.

Ось так скінчилась їхня дружба давня,

Але не наш, чужий той клопіт.

Лилася довго їхня чиста пісня.

По склу ручаї, ніби в докір,

Шептали, що думкам тепер затісно -

Й заповнили життєвий простір.

Яке ж то горе змусило краплину

Собі вкорочувати віку?

В душі відгукувалось без упину

Прощання крапель,що без ліку.

Ще знахабніле листя їм вторило,

Світило сонце світанкове,

І душу, й розум - все дощем омило,

Життя продовжувалось знову.

Вінниця

21:31 11.05.2016

Мудрість карпатського мольфара.

Я знав мольфара у Карпатах,

Що мудро все життя провів,

Якого слухалась комаха,

Сильнішим був серед волхвів.

Повідав він мені багато,

Про світ, природу та людей.

Бувала правда гіркувата,

Та світло йшло з його очей.

Людську показував породу,

Що вибір робить з двох шляхів.

Один - від матінки природи,

До іншого ж ведуть рабів.

Як пристрасті не осідлаєш

І розум не візьмеш в вузду,

Тоді життя чорту програєш,

Не будеш у своїм саду.

Бо перший шлях - то шлях людини,

Що в тілі своїм має дух;

Вторим шляхом ідуть тварини,

Тіла їх - пристрасний лантух.

Як можеш віддано кохати,

Так, щоб не бути у рабах,

Коли ти вмієш розважати

І мати серце у грудях,

Якщо ти маєш рівновагу

Приймать, як є, аж цілий світ,

Якщо сміливість та відвага

Не стишать розуму завіт,

Тоді вітаю - ти людина,

Яка ступає до богів.

На все тепер одна причина -

Ти повелитель королів.

Вінниця

22:05 06.05.2016

Байочка про бджілочку. (Засновано на реальних подіях).

Жила собі маленька бджілка,

Яка збирала смачний мед.

Як десь була квітуча гілка -

Летіла чимскоріш вперед.

Чекали бджілку усі квіти,

На ній тримався урожай.

Лиш тільки сонечко засвітить -

Дзижчить комашка на весь гай!

Її сім'я давала меду,

Багато дуже - аж за край!

Таке в бджоли життєве кредо -

Працюй, а не відпочивай!

Дерева фрукти породили,

І пасічник забрав весь мед,

Вже осінь набувала сили,

Та й час летів усе вперед.

Раз пасічник прийшов до хати

Й ретельно все порахував -

Невигідно сім'ю тримати

Тих бджіл, з яких прибуток мав.

Бо це потрібно годувати

Нероб, які узимку сплять!

Дешевше вже нових придбати

Аніж за цими доглядать!

Спалив тоді усі він сім'ї,

Лиш вулики лишив пусті.

Стелився дим, та й по подвір'ї,

Убивця мед поклав на стіл.

Була біда одна у бджілки -

Вона старалась для усіх,

А не для себе. Це й помилка,

Це непробачуваний гріх.

Вінниця

21:17 05.05.2016 

Щастя.

У літеплі своєї мрії

Стежки до щастя ти шукав.

Аж так плекав свої надії,

Що сам у себе їх покрав.

Надія... Кепський то супутник -

Причина всіх розчарувань.

Бажання - це Бермуд трикутник

У світі марних сподівань.

Ті мрії є ілюзій діти,

Які без поклику душі.

Куди ж ту істину подіти?

Потужна дія - то рушій.

У мріях, людях та подіях

Даремно щастя не шукай.

Воно ховається в верхів'ях

Душі твоєї. Там і рай...

Вінниця

21:30 04.05.2016

Сон.

Вітер шелестить у сухім колоссі,

Підіймає хвилі й бурю у волоссі.

Ген за долом коні стали табуном,

І Пегас у небі разом із орлом.

Райдуга весела вийшла зі струмка,

Заховалось Сонце, враз зійшла зоря.

В хмурім лісі ходить темний лісовик,

А побачив місяць - за горою зник.

Й тут я розумію, що навколо сон.

Миттю прокидаюсь - біля вікон слон.

В Індії пекучій опинився я,

Миттю зрозумівши - в ролі коваля.

Я кував їм стріли, броні і мечі

Так й не зрозумівши - сон це чи вже ні.

І король славетний замовляв меча.

Викував я крицю йому до плеча.

Золотом багатим він нагородив,

Я від того статку мало не зомлів.

Тут я прокидаюсь вранці в Україні,

Ще й у понеділок, як у формаліні.

Марно намагався прокидатись я,

Сон цей надто міцний - вороття нема.

Сон у сні не рідкість - ти давно це знав,

Знаю я напевне, ти не раз так спав.

Скажу правду, досі що ти не приймав:

Ти це все читаєш і собі мовчиш.

Друже! Прокидайся! Ти наразі спиш!

Вінниця

21:18 24.04.2016 

Байка про працьовиту білочку.

Маленька білочка руденька

Була пухнаста і гарненька.

Та працювала без упину -

Гриби збирала і малину.

Лапок своїх не покладала,

Вночі вона майже не спала.

А друзі кликали гуляти,

Єнот тягнув помандрувати -

Вона ж завжди не мала часу,

Від їжачка втекла із РАГСу.

І так жила, ніби щасливо,

Щодня надіялась на диво,

А роки йшли собі даремно,

Й руденька працювала ревно.

Аж тут уранці, зовсім раненько

Закалатало її серденько!

Бо сивина її встелила,

А білочка ж іще не жила!

Бо все життя крутилася в роботі,

Саме життя ж відсунула на "потім".

22:22 22.04.2016

Вінниця

Поле душі.

Де шепотом трав святиться роса -
Там спокій босоніж гуляє.
Там променів сонця первинна краса
Із мене злі чари зганяє.

І думка далека прийде із небес
Закрутить з душею танок
О, спокій прекрасний, ти чудо з чудес,
Сплети ж святі трави в вінок.

Хай думку омиє роси чистота, 
А вітер розвіє негоду. 
У полі барвистім душа розквіта
Й повільно віднайде свободу

20:33 21.04.2016 Вінниця

Вечір весняного спокою.

Вечір спокійний з неба упав. 

Горять ліхтарі, метушню він забрав.

Сонце заходить тепле й весняне,

Життя все триває - й літо настане.

В річці вода все тече без упину,

Ширму думок із себе я скину,

Ніякого сенсу з неї немає -

Чистого розуму вічність засяє.

21:42 20.04.2016 Вінниця

Задумайся про смерть.

В мріях ми завжди всі молоді.

Живемо, наче смерті не до нас.

І кожен день по вранішній зорі

Ми в метушні, й не дивимось на час.

Здається нам, що ніби життя вічне.

В майбутньому всі мрії та думки.

Чекаємо на щастя ми міфічне,

А що робить сьогодні - невтямки.

І мрій здійснення не сьогодні.

Хто зна, чи не останній день живеш?

І перед смертю в розпачі безодні

Захочеш жити. Та час вже не вернеш.

Ніхто не зна, де день останній.

І не чекай від неба одкровень.

Не знаєш, бо є закон прадавній,

Що смерть нікому не дає знамень.

11:43 18.04.2016

Вінниця

Життя триває

Життя триває, усьому всупереч,

То словом б'єш, інколи й стискаєш меч.

І вже як ніби ти дорослий став,

І труднощів багато подолав,

Та дні минулі не дають заснути –

Старі гнояться рани незабуті.

І спогади тебе несуть у юність,

Де безтурботність, де чекають друзі.

Вінниця

21:12 31.05.2014

Поле.

Тихо, гамір стих.

Бачив я людей,

Зараз – не про них.

Я б запряг коней

Та помчав би в ніч,

Грав би я з вітрами

В полі віч-на-віч.

Босими ногами

Біг би по стерні,

Щоби потім впасти

Й вмитись у росі,

Глянути на небо -

На його красу.

Місяць зійде, певно.

У траві засну.

Вінниця

14:58 02.03.2016

Іскриться барвами вогнів.

Іскриться барвами вогнів

Ця ніч, туманом оповита.

І кожен з тих минулих днів

Вмирав, коли лилася оковита.

Вмирав, не воскресаючи ніколи.

Вмирав, щоб ніч із нього проросла,

Щоб я у ніч летів над полем

Душею з тіла, як тільки ніч прийшла.

Вінниця

14:28 07.10.2014

Живу я чарами цієї ночі

Живу я чарами цієї ночі.

Мов та хмільна омана в голові,

Видніються слова мені пророчі

В свідомості моїй, і барви неземні.

Думок суєт уже позбувся,

Немов їх змило річкою в горах.

Я кинув все, я одягнувся,

Бо це все казка, - дійсність в моїх снах.

Вінниця

01:56 23,08,2014 

Моя золотокоса осінь.

Прийшла моя золотокоса осінь,

І жовтий лист із дерева упав.

Роки пройшли. Я їх не пам'ятаю зовсім.

Такого я ніколи не чекав.

Зів'яле та засохле листя

Красу свою утратило тепер.

Під деревом йому вже золотиться...

Згниє. Так було дотепер.

Хто ж знав? Ніхто, напевно.

Ніхто не знав що станеться біда.

Роки прожиті певно що даремно.

Вернути б все, та це дарма.

Це осінь, має бути сумно.

Життєва лірика така сумна.

Що ж. Уже порвав я струни,

Своє життя, та долю зокрема.

Мені життя усе давало.

Але бездумно я його прожив.

А потім в сторони кидало,

Скільки б я не ворожив.

Я втратив все, мов той Адам,

На дно безшумно опустився.

І на узбіччі я вже сам,

Хоч скільки богу я молився.

Й молитви він почує певно.

Інакше я б уже не жив.

Аби це було не даремно.

Я б за минулим не тужив.

Вінниця

04:34 20.10.2014

Вірш безсонної ночі

Вже ніч, Морфей не йде до мене.

У темряві погасло світло денне.

Легенда манить до зірок. Скоріш заснуть

І піти у той невідомий путь.

Роки. Забуті дні минулі, -

У сутінках згубилося доволі

Їх, як намиста дорогого. Та з мене досить.

Спокою душа моя давно вже просить.

Вінниця,

03:27 24.07.2014

Тихий гомін безсонної ночі.

Тихий гомін безсонної ночі,

Лірика грає, думу гада.

Щось незабуте сліпить у очі,

Сумно знов стало, думка засина.

Щось не забулось, муляє очі...

Сумно щоночі, спогади пізні,

Подвиги різні, губи дівочі,

Зірвані думки, дії залізні.

Лірика різна, музика тиха,

Спів опівночі вже дограва.

Може сьогодні хтось іще зникне,

З чарами ночі минуле зника.

Вінниця

Листопад 2013р.

Коли без сну ти дивишся у ніч.

Коли без сну ти дивишся у ніч,

Ти бачиш днів своїх минуле.

Які давно вже впали з пліч

І за собою не тягнули.

А ти все дивишся за ними вслід

І відпустити їх не можеш.

Чи ти приріс до своїх бід

Та відпустити їх не хочеш?

Ідеш життям ти навмання,

Дивитися на світ не хочеш.

Із губ ця посмішка сумна -

Прокляття ти собі шепочеш.

І сумно тобі на душі,

І вже вона давно порожня.

І не заснеш ти уночі,

Відчай - карта подорожня.

Не плачеш бо немає сенсу.

Й слізьми ти горю не завадиш...

А в серці так багато перцю,

Що скоро ти його пропалиш.

Ніколи ти собі не думав,

Що пісню так скінчить сопілка.

І серце твоє повне суму,

І вже закинув мотузка на гілку.

Вінниця

02:11 16.12.2013 

Бог не чує моїх молитов.

Тихо годинник крокує у вічність

може згадаю колись я це знов.

Ніч плекає свою пречарівність.

Бог не чує моїх молитов.

Знову я лину у спокій безмежний,

в серці ридає воскресла любов.

Кров'ю стікає примара бентежна,

Бог не чує моїх молитов.

Бачу бентежних думок безкінечність.

Чую безсмертних подвигів зов.

Вже не бентежить моя недоречність.

Бог не чує моїх молитов.

Запам'ятає вітер шалений,

і закарбує із моїх оков.

Ім'я моє, ім'я полонене.

Бог не чує моїх молитов.

Вінниця

1:25 04.01.2011