Прийшла моя золотокоса осінь,
І жовтий лист із дерева упав.
Роки пройшли. Я їх не пам'ятаю зовсім.
Такого я ніколи не чекав.
Зів'яле та засохле листя
Красу свою утратило тепер.
Під деревом йому вже золотиться...
Згниє. Так було дотепер.
Хто ж знав? Ніхто, напевно.
Ніхто не знав що станеться біда.
Роки прожиті певно що даремно.
Вернути б все, та це дарма.
Це осінь, має бути сумно.
Життєва лірика така сумна.
Що ж. Уже порвав я струни,
Своє життя, та долю зокрема.
Мені життя усе давало.
Але бездумно я його прожив.
А потім в сторони кидало,
Скільки б я не ворожив.
Я втратив все, мов той Адам,
На дно безшумно опустився.
І на узбіччі я вже сам,
Хоч скільки богу я молився.
Й молитви він почує певно.
Інакше я б уже не жив.
Аби це було не даремно.
Я б за минулим не тужив.
Вінниця
04:34 20.10.2014
Немає коментарів:
Дописати коментар
Дякую за коментар. Оскільки увімкнена можливість коментувати анонімно, то всі коментарі розміщуються після модерування.