Коньячна пора.

Коньяк наливає в думки твої осінь туманом

В похмурості неба, його самотою. Холодна,

Розгнуздана пані тебе зігріває обманом

Пожовклих очей. Невідома і свіжа природа

Її не подасть тобі ніжності й ласки. Печально

Замерзнеш в обіймах самотності жовтої панни.

Триматимеш келих в руці. Недопитий, прощальний.

Коричневий там еліксир. Він лікує всі драми.

Вінниця

22:30 09.09.2016

Мрія про океан.

А десь мене чекає берег -

Широкий, довгий, мов життя.

Це поки мрії на папері,

Від справ буденних укриття.

Там вітер шелестить по пальмах,

Кокос - цар райських насолод,

Лежиш, та у хмаринках-плямах

Вбачаєш дивний хоровод.

Там дивний звір по небокраю

З конем біжить навперегін,

І ще їх вітер підганяє.

От, поруч, білочка й пінгвін.

Тепло піску, що грітий сонцем,

Розтопить кригу на душі,

Коли по ньому підеш босим

Збирать на березі мушлі.

Ласкавий бриз тебе лоскоче,

Свідомість гола, без думок,

Вода під кроками хлюпоче -

Знайти б у рай іще квиток!

Я всім бажаю океану!

Та не у снах - лиш наяву!

Настане мить така жадана,

З календаря листки я рву...

Вінниця

21:07 10.05.2016

Мудрість карпатського мольфара про душу.

"Відкрита душа - порожня душа"

Характерницька мудрість.

Надвечір ватра догоряла,

Зустрів його я на горі,

Як зірка перша засіяла

Таке промовив він мені:

"Навколо тебе лиш примари,

Собі їх ти намалював.

У розумі твоєму хмари,

Бо своє небо занедбав.

Людська найперша є помилка -

Відкрити душу напоказ.

Коли стає вона відкрита,

То пустка лишиться ураз.

В житті трапляється усяке,

Мої слова запам'ятай

Як щось у серці місце знайде -

Гармонії кажи "прощай".

Один лиш шлях веде до щастя -

То спокій власної душі.

Навколо ж світ, такий без ласки,

Супокій пустить під ножі.

Не варто сенс шукать довкола -

Найперш у себе зазирни.

У тобі всесвіт, із якого

Дістанеш все, лише пірни!

Твоя душа - то чисте небо,

Із нього світло ти черпай.

Всевишній дивиться на тебе,

Погоди ж з неба не чекай.

Твоє життя - твій порятунок.

Ніхто його не проживе

За тебе. Знай! Його ґатунок

На совісті твоїй буде!

Любити мусиш душу й тіло,

І славу Богу возсилать.

І що б навколо не кипіло -

Тебе не зможе розхитать.

У тому світі, який бачиш,

Намарне щастя не шукай -

Воно в душі твоїй назавжди.

Її ж ти на замку тримай."

Скінчивши розповідь цікаву,

Мене лишив на самоті.

А я все думав без угаву...

Зоря світила з висоти...

Вінниця

18:55 07.05.2016 

Дощ.

Упали краплі на початку травня.

І сумно линув тихий цокіт.

Ось так скінчилась їхня дружба давня,

Але не наш, чужий той клопіт.

Лилася довго їхня чиста пісня.

По склу ручаї, ніби в докір,

Шептали, що думкам тепер затісно -

Й заповнили життєвий простір.

Яке ж то горе змусило краплину

Собі вкорочувати віку?

В душі відгукувалось без упину

Прощання крапель,що без ліку.

Ще знахабніле листя їм вторило,

Світило сонце світанкове,

І душу, й розум - все дощем омило,

Життя продовжувалось знову.

Вінниця

21:31 11.05.2016

Мудрість карпатського мольфара.

Я знав мольфара у Карпатах,

Що мудро все життя провів,

Якого слухалась комаха,

Сильнішим був серед волхвів.

Повідав він мені багато,

Про світ, природу та людей.

Бувала правда гіркувата,

Та світло йшло з його очей.

Людську показував породу,

Що вибір робить з двох шляхів.

Один - від матінки природи,

До іншого ж ведуть рабів.

Як пристрасті не осідлаєш

І розум не візьмеш в вузду,

Тоді життя чорту програєш,

Не будеш у своїм саду.

Бо перший шлях - то шлях людини,

Що в тілі своїм має дух;

Вторим шляхом ідуть тварини,

Тіла їх - пристрасний лантух.

Як можеш віддано кохати,

Так, щоб не бути у рабах,

Коли ти вмієш розважати

І мати серце у грудях,

Якщо ти маєш рівновагу

Приймать, як є, аж цілий світ,

Якщо сміливість та відвага

Не стишать розуму завіт,

Тоді вітаю - ти людина,

Яка ступає до богів.

На все тепер одна причина -

Ти повелитель королів.

Вінниця

22:05 06.05.2016

Байочка про бджілочку. (Засновано на реальних подіях).

Жила собі маленька бджілка,

Яка збирала смачний мед.

Як десь була квітуча гілка -

Летіла чимскоріш вперед.

Чекали бджілку усі квіти,

На ній тримався урожай.

Лиш тільки сонечко засвітить -

Дзижчить комашка на весь гай!

Її сім'я давала меду,

Багато дуже - аж за край!

Таке в бджоли життєве кредо -

Працюй, а не відпочивай!

Дерева фрукти породили,

І пасічник забрав весь мед,

Вже осінь набувала сили,

Та й час летів усе вперед.

Раз пасічник прийшов до хати

Й ретельно все порахував -

Невигідно сім'ю тримати

Тих бджіл, з яких прибуток мав.

Бо це потрібно годувати

Нероб, які узимку сплять!

Дешевше вже нових придбати

Аніж за цими доглядать!

Спалив тоді усі він сім'ї,

Лиш вулики лишив пусті.

Стелився дим, та й по подвір'ї,

Убивця мед поклав на стіл.

Була біда одна у бджілки -

Вона старалась для усіх,

А не для себе. Це й помилка,

Це непробачуваний гріх.

Вінниця

21:17 05.05.2016 

Волинський Князь.

Серед лісів стоїть холодних,

На річки Стиру берегах,

Тисячолітній град сьогодні,

Що має славу у віках.

Щоб знали ви, за нього більше

Я тільки Вінницю люблю.

Тут час крокує повільніше,

Я там гуляю, коли сплю.

Залитих сонцем, тиша вулиць, –

Зі спогадів ріка тече. 

Людського гамору відсутність,

Вертаюсь я до тих ночей.

Прекрасний Луцьк, це древнє місто,

Розріже часу пелену –

Ти вже крокуєш урочисто

В Середньовіччі наяву.

Побачиш там красу баталій

Під звуки давності пісень.

У борні лютій, величавій,

Героєм станеш ти за день.

У замку грають хороводи,

Там із легенд славетний князь.

Хоч як було б все до вподоби,

Але зостатися там зась.

Стоїть віками Князь Волині,

Фортеця гордо височить.

Стояв в бентежнім часоплині,

Сьогодні – гул віків дзвенчить.

Вінниця

22:27 30.04.2016 

Поема «Карпати».

Вірш 1. «Ґорґани».

Вершини кам'яні під сонцем,

Покриті зеленню боки –

Лишився там би я назовсім,

Серед Ґорґан скінчив роки.

Там в Лімниці вода хлюпоче,

Шумить вітрисько між дерев,

Із дримби голосом співочим

Приходиш до першоджерел.

А зранку хмари над рікою

З туманом чим хутчіш пливуть.

Дістав би ти їх головою,

Здавалось, трішки лиш стрибнуть.

Зайду у річеньку чистую,

Вчеплюсь в добротний камінець,

Себе масажем почастую,

Розправившися напрямець.

Вірш 2. «Вгору».

Світило сонечко високо,

Співали весело пташки,

Буяла радістю погода,

І по обіді ми пішли.

Помандрували уздовж річки

І взяли курс на перевал.

Так ми дійшли до «пересічки» –

Зробили там лісоповал.

І довелось нам трасувати

Крізь дикі хащі й бур'яни,

Так можна й ноги позвертати,

Та ще й потрапить до труни.

Але на просіку все ж вийшли.

Лежав нагору довгий шлях –

Ми анітрохи не принишкли,

Попивши воду трохи з фляг.

Чвалали ще години зо дві,

Аж поки сіли на привал.

Навколо нас – краса природи,

Якої досі я не знав.

Над нами – синє, ясне небо,

В якому тонеш, лише глянь.

Дивись, як матимеш потребу

З'єднати свої Інь та Янь.

Ще далі йшли, не зупинялись.

Прийшла ідея – фотосет.

На схилі фотографувались –

Гірський у мене є портрет.

Вела угору нас дорога,

Пробралися крізь бурелом –

Ось тут нещасная подруга

Зомліла й гепнулась стовпом.

Прибігли всі, хто був навколо,

Я ж Галю швидко відкачав.

Щоб більш не падала небога,

То свого светра їй віддав.

Якби ж я знав, що буде далі!

Його б на себе одягнув!

Безкраї ті були печалі,

Що їх без светру осягнув!

На ніч в колибі зупинились,

А воду брали з калабань,

Поївши, спати завалились,

Бо нас чекала гірська рань.

Вірш 3. «Загублені у горах».

«Краще гір можуть бути тільки гори» -

В. Висоцький

Прокинулися спозаранку,

Поснідали сухим пайком:

На двох ділили шоколадку,

Згущене пили молоко.

Собачий холод був надворі,

Верхівки сосен вкрив туман.

Без светру все було суворе,

Хоч заячі шкарпетки мав.

Була на мені лиш футболка.

Поверх же кітеля натяг –

А це ще й навіть не вітровка,

То літня курточка легка...

Пішов стежиною гірською

Наш невеличкий караван.

Нижчали сосни з висотою,

Сильнішав вітер, гус туман.

Навколо сирістю тягнуло,

Ніхто нічого не казав –

Така гора була безчула…

Безмов'я морок нас терзав.

Дерева стали всі кущами.

Вже не туман – аерозоль,

Що вітер гнав його клубами,

Людських помножував знедоль...

Безкраїми ж були недолі,

Так задувало звідусіль!

Тримався глузд зусиллям волі...

Безвихідь у душі та біль...

Униз так сумно подивився:

То не повітря – молоко.

Вже весь мій одяг намочився...

Не став я мало колобком –

Здувало м'ясо зі скелета!

Тоді сказав: «як не дійду,

Зберіть все в босівські пакети,

Якщо донизу упаду!»

Своє розв'язане волосся

Навколо шиї обмотав –

Між кам'яного безголосся

Я так тепло оберігав.

Яке тепло? Я вас благаю!

Білизна мокрою була!

Волосся теж... Ще пам'ятаю,

Як в чоботи вода текла...

Та раптом радість між горами!

Чорницю в видолку знайшли!

І я обмерзлими руками

Поїв, та ще нарвав трави.

Продовжили свою дорогу,

І кожен, як умів, ішов.

Мої підкошувалися ноги,

А мозок в трансцедент пішов.

В той день я вів свою команду,

Хоч карти на руках не мав.

Мені вже марились троянди...

Куди іти? Тепер не знав...

Прийшли ми до кінця стежини –

Бо не побачив тоді знак.

Сказав: «полізли до вершини».

Мене й послухалися так.

Від холоду утратив розум

І не помітив поворот –

То ж заблукали на морозі

Серед вітрів сирих щедрот.

Отож, рванули на вершину,

Лишили прихисток кущів.

Як ту маленьку комашину,

Туман ще більше нас мочив.

Вітрисько обдував нещадно,

Зривав щоразу мій кашкет –

Підняти голову так складно, –

Стихія правила банкет.

З-під ніг каміння покотилось,

За ним я мало не пішов.

Але померти не судилось,

І на вершину я зійшов.

Та був лиш пагорб, не вершина,

Відкритий вітру з всіх боків.

Хутчіш сповзли в улоговину

Й знайшли там кілька цурпалків.

Ножем їх різати старався,

Шукав сухенькі корінці,

Тоді ж об камінь ніж зламався.

І добре, що не по руці...

Відтак розвели ми багаття –

Відмерзлі пальці зігрівать.

Погоду було не вблагати –

Там видимість метрів зо п'ять...

Як стало ясно - заблукали,

До справи взявся провідник:

На випадок, що нас шукали,

Здійняв несамовитий крик.

Та вітер зніс усі потуги –

Даремно кожен верещав.

Пластун, поглянувши навкруги,

Вже й карту з пліцака дістав.

Оскільки я проводив групу 

Шукати інших мав піти.

Це означало – стати трупом,

У кращі полетіть світи.

Бо на руках не було карти,

І до погоди я не звик.

У горах дуже не до жартів,

То ж я пішов в туман, і зник

У виїмці, кроків за тридцять –

Без навігації ж не йти.

А так поїв хоча б чорниці.

Йому ж сказав: «не зміг знайти».

Узявся сам тоді до справи

Досвідчений наш ватажок –

Пішов шукать, і зник в тумані,

Бо знав він кожну з тих стежок.

А ми стояли і мовчали,

До неба слали молитви,

І кожна крапля нам кричала:

«Ви тут зостались назавжди!»

Гора затихла, як вдовиця,

Котрій сказали новину, –

Кого забрала чорна птиця, –

Й вона вбралася в сивину.

Мовчання тьмарило нам розум,

Туман над нами нависав,

Каміння слало нам погрози,

Нас мов прокляли небеса.

Шипів нам вітер так зловісно,

Що кожен з нас, як був, закляк.

Як сиротина, горевісно

Ревів, мов тут лежить мертвяк.

Нарешті вийшли силуети –

То Зенко із провідником.

З туману вивели лабетів,

Повели правильним шляхом.

Прийшли ми під гору Високу,

Крутий у неї досить схил.

На ту вершину одиноку

Геть декому забракло сил.

Скоривши пік такий високий

Із гордістю пішли на спуск.

Туман розсіювався трохи,

Поволі повертався глузд.

З гори спускатись завжди важче –

Відчув тоді це коліньми.

Вершина на прощання плаче,

Сичать по каменю вітри.

Замість післямови.

Тепер минули всі турботи,

Не сходить посмішка із вуст.

Вже й краєвиди різнобокі

І під ногами гілок хруст.

Гору ти бачиш на підйомі –

Над головою височить.

Униз ідеш – як на долоні

Весь світ осяяний лежить.

Вінниця 

16:05 08.05.2016 

Волинські пригоди.

Відтоді сплинуло сім років,

Як вперше в Луцьк я завітав.

Лунали в замку мої кроки

Й для суму не було підстав.

Потім я був на Бандерштаті -

Співали гарних там пісень.

Ходили навкруги патлаті

І ватрою скінчався день.

Зі мною теж були скінхеди,

Для панків - пиво і портвейн,

Багато люду було в кедах,

Я ж в холоді хотів глінтвейн.

Холодні осені волинські

У лісі, ще й коли алярм.

Це не курорти вам кубинські,

Хоча й у цьому є свій шарм.

Повстанський ліс, де повно моху -

Така волинська глухомань.

Алярм вночі, крос до дороги,

Сто на асфальті віджимань.

Я маю спогад найтепліший

Про в Луцькім замку одну ніч -

То фестиваль середньовічний

Із давниною навсібіч.

З віків мелодії лунали,

Була велика гра з вогнем,

З Олегом Скрипкой танцювали

І трохи змокли під дощем.

Сам замок - давності еґреґор -

Умить там падаєш у транс,

Проймає тіло й душу тремор,

Тоді сповільнюється час.

Вітаю Вас в середньовіччі!

Ця ніч - то подорож крізь час.

Засвітять промені в обличчя -

Назад повернешся ти враз.

Вінниця

22:27 30.04.2016

Щастя.

У літеплі своєї мрії

Стежки до щастя ти шукав.

Аж так плекав свої надії,

Що сам у себе їх покрав.

Надія... Кепський то супутник -

Причина всіх розчарувань.

Бажання - це Бермуд трикутник

У світі марних сподівань.

Ті мрії є ілюзій діти,

Які без поклику душі.

Куди ж ту істину подіти?

Потужна дія - то рушій.

У мріях, людях та подіях

Даремно щастя не шукай.

Воно ховається в верхів'ях

Душі твоєї. Там і рай...

Вінниця

21:30 04.05.2016

Пригоди у місті левів.

Так часто я бував у Львові,

Що, певно, вже не полічу.

Відбулось там подій доволі -

Писать до смерті не скінчу.

Ідеш по вулицях бруківці...

Трамвай раптово дзеленчить?

Сідай у нього на зупинці -

Буде екскурсія умить.

Поїдеш ти в середньовіччя,

Побачиш міста Лева шарм.

Не буде більше на обличчі

І тіні суму твого, й хмар.

На Личаківському безмовність -

Де розум спокій віднайде.

Скульптур побачену холодність

Вже не відчуєш більш ніде.

Там Федоровича друкарня,

Тут Лиса гора височить.

То тут то там стоїть кав'ярня,

Ну а душа в Криївку мчить.

Музики грають вечорами,

На площі ринок фаєр-шоу,

Тут розважальні всі програми -

Аби тільки своє знайшов.

Львів шоколаду є столиця,

В повітрі кави аромат,

Ну а в бандерівській Криївці

Націлять в тебе автомат.

А після того, як ти вип'єш,

Спускайся зразу у метро.

Із москалів всю душу виб'єш -

Там русофобії ядро.

Щось чудернацьке та незвичне,

Такого більш ніде нема, -

Це місто левів є величне,

Їх тисячі тут, зокрема.

"Тут атмосфера незабутня" -

Навіки я запам'ятав.

До левів тягне незворотньо,

Там спокій душу огортав.

Вінниця

22:00 29.04.2016