Дощ.

Упали краплі на початку травня.

І сумно линув тихий цокіт.

Ось так скінчилась їхня дружба давня,

Але не наш, чужий той клопіт.

Лилася довго їхня чиста пісня.

По склу ручаї, ніби в докір,

Шептали, що думкам тепер затісно -

Й заповнили життєвий простір.

Яке ж то горе змусило краплину

Собі вкорочувати віку?

В душі відгукувалось без упину

Прощання крапель,що без ліку.

Ще знахабніле листя їм вторило,

Світило сонце світанкове,

І душу, й розум - все дощем омило,

Життя продовжувалось знову.

Вінниця

21:31 11.05.2016