Стежа безсоння.

Зруйнований безсонням,

Що наче сталь блищить вночі в очах червоних.

Зруйнована особа

Уже без пам'яті вдивляється у зорі.

Немов страшна хвороба,

Яка блукає в лікарнянім коридорі,

Плекає беззаконня

Нервових імпульсів та образів знайомих.

Слизька стежа знайома,

Що забирає в тебе вічність ту солодку,

Штовхає тебе в прірву

Без того літепла жаданого Морфея.

На смерть штовхає вірну —

Там розгорається безславна епопея.

Здолає тебе втома

І подарує тобі сну вуаль коротку.

02:42 23.03.2017

Вінниця

Життя триває

Життя триває, усьому всупереч,

То словом б'єш, інколи й стискаєш меч.

І вже як ніби ти дорослий став,

І труднощів багато подолав,

Та дні минулі не дають заснути –

Старі гнояться рани незабуті.

І спогади тебе несуть у юність,

Де безтурботність, де чекають друзі.

Вінниця

21:12 31.05.2014

Моя золотокоса осінь.

Прийшла моя золотокоса осінь,

І жовтий лист із дерева упав.

Роки пройшли. Я їх не пам'ятаю зовсім.

Такого я ніколи не чекав.

Зів'яле та засохле листя

Красу свою утратило тепер.

Під деревом йому вже золотиться...

Згниє. Так було дотепер.

Хто ж знав? Ніхто, напевно.

Ніхто не знав що станеться біда.

Роки прожиті певно що даремно.

Вернути б все, та це дарма.

Це осінь, має бути сумно.

Життєва лірика така сумна.

Що ж. Уже порвав я струни,

Своє життя, та долю зокрема.

Мені життя усе давало.

Але бездумно я його прожив.

А потім в сторони кидало,

Скільки б я не ворожив.

Я втратив все, мов той Адам,

На дно безшумно опустився.

І на узбіччі я вже сам,

Хоч скільки богу я молився.

Й молитви він почує певно.

Інакше я б уже не жив.

Аби це було не даремно.

Я б за минулим не тужив.

Вінниця

04:34 20.10.2014

Вірш безсонної ночі

Вже ніч, Морфей не йде до мене.

У темряві погасло світло денне.

Легенда манить до зірок. Скоріш заснуть

І піти у той невідомий путь.

Роки. Забуті дні минулі, -

У сутінках згубилося доволі

Їх, як намиста дорогого. Та з мене досить.

Спокою душа моя давно вже просить.

Вінниця,

03:27 24.07.2014

Коли без сну ти дивишся у ніч.

Коли без сну ти дивишся у ніч,

Ти бачиш днів своїх минуле.

Які давно вже впали з пліч

І за собою не тягнули.

А ти все дивишся за ними вслід

І відпустити їх не можеш.

Чи ти приріс до своїх бід

Та відпустити їх не хочеш?

Ідеш життям ти навмання,

Дивитися на світ не хочеш.

Із губ ця посмішка сумна -

Прокляття ти собі шепочеш.

І сумно тобі на душі,

І вже вона давно порожня.

І не заснеш ти уночі,

Відчай - карта подорожня.

Не плачеш бо немає сенсу.

Й слізьми ти горю не завадиш...

А в серці так багато перцю,

Що скоро ти його пропалиш.

Ніколи ти собі не думав,

Що пісню так скінчить сопілка.

І серце твоє повне суму,

І вже закинув мотузка на гілку.

Вінниця

02:11 16.12.2013