Подорожі.

Було так цікаво в мандри вирушати 

І свої пригоди потім описати. 

По безкраїх землях рідної країни 

Я ходив і їздив у ліси й долини. 

Шлях чумацький в степу стелиться до краю, 

Десь баштан зелений, вітер там гуляє. 

Нічне небо ясне на горі Високій, 

Найчистіша річка, що тече, в Європі, 

Ти заходь у неї - дай душі свободу, 

Пий в ній і купайся маючи нагоду. 

У волинськім лісі ночі всі холодні - 

Грійся біля ватри й потирай долоні. 

А у місті Луцьку стоїть древній замок, 

Там були музики - грали й танцювали. 

Ну а місто Лева, давнє та яскраве, 

Пам'ята Данила, діло його праве. 

Ледь на захід сонця - вирина вистави, 

Всюди спів лунає й вогняні забави. 

Є де розгулятись в буковинськім центрі - 

Можна проходити безліч кілометрів. 

Ще я їздив в Київ просто погуляти. 

Вихідні настали - час помандрувати. 

Ще багато місць є, де мене не було! 

Як не мандрувати - нанесе намулу! 

Знаю, час приходить, щоб помандрувати, 

І шляхів багато буду я ще знати! 

16:07 25.04.2016 

Вінниця

Степ.

Широкий степ часом згадаю,

Де вітер теплий мандрував.

Для мене те здавалось раєм -

Про все на світі забував.

Стрибог теплом там обвіває,

Чумацький шлях мені світив.

Краса небесна - місяць сяє,

І зорі всі я полічив.

А вранці жайвір заспіває

І зблисне в небі враз зоря,

Та й сонечко поволі сяє,

Заграють трав твоїх моря.

Удень на небі сокіл парить,

Баштан Ярило зігріва,

То запах трав твоїх дурманить,

То промінь зайчиками гра.

Іще я досі пам'ятаю -

Багряний захід має степ.

В музеї пам'яті тримаю

Червоних відблисків вертеп.

Ти бачив, степ, татар навалу,

Козацькі знаєш хоругви,

Щоб осягнуть тебе, замало

На лінії життя води.

21:04 27,04,2016 Вінниця

Сон.

Вітер шелестить у сухім колоссі,

Підіймає хвилі й бурю у волоссі.

Ген за долом коні стали табуном,

І Пегас у небі разом із орлом.

Райдуга весела вийшла зі струмка,

Заховалось Сонце, враз зійшла зоря.

В хмурім лісі ходить темний лісовик,

А побачив місяць - за горою зник.

Й тут я розумію, що навколо сон.

Миттю прокидаюсь - біля вікон слон.

В Індії пекучій опинився я,

Миттю зрозумівши - в ролі коваля.

Я кував їм стріли, броні і мечі

Так й не зрозумівши - сон це чи вже ні.

І король славетний замовляв меча.

Викував я крицю йому до плеча.

Золотом багатим він нагородив,

Я від того статку мало не зомлів.

Тут я прокидаюсь вранці в Україні,

Ще й у понеділок, як у формаліні.

Марно намагався прокидатись я,

Сон цей надто міцний - вороття нема.

Сон у сні не рідкість - ти давно це знав,

Знаю я напевне, ти не раз так спав.

Скажу правду, досі що ти не приймав:

Ти це все читаєш і собі мовчиш.

Друже! Прокидайся! Ти наразі спиш!

Вінниця

21:18 24.04.2016 

Національна ідея.

Вийдеш надвір, радієш життю,

Сенсу даєш ти кожному дню,

Щастя хотів би мати завжди.

В краю забутім йдеш в нікуди -

Бачиш усюди постмодернізм

Батьком якого є комунізм.

Кращі сини померли дарма,

Толку не було, не буде й нема.

Звикла худоба вже ремиґати -

Хто, скажи, вміє край будувати?

Дай їм героїв для самоповаги,

Честь щоб була, а не зневага,

Буде байдуже - аби поїсти

В панів батрачать років вже триста.

Жодної честі і самоповаги,

Жодного розуму - тільки розваги.

Інтелігенція довго гадала

Аби ця нація ще існувала.

Із мародерів їм дали борців,

Я, власне, кажу про козаків.

Наші ж холопи вміють пишатись,

Лиш не трудитись, лиш розважатись.

В школах нам дали патріотизм.

Маєм натомість лиш нігілізм.

Частка маленька подібна до бджіл,

Тільки замало буде їх крил.

Світлі уми, натруджені руки,

Світочі праці, культури, науки

Місця не мають на своїй землі.

Орки погані, хижі і злі

Всіх витісняють і знищують край

Де мав би бути істинний рай

Всього і завжди їм буде мало -

Національна ідея не спрацювала.

21:52 23.04.2016 Вінниця

Байка про працьовиту білочку.

Маленька білочка руденька

Була пухнаста і гарненька.

Та працювала без упину -

Гриби збирала і малину.

Лапок своїх не покладала,

Вночі вона майже не спала.

А друзі кликали гуляти,

Єнот тягнув помандрувати -

Вона ж завжди не мала часу,

Від їжачка втекла із РАГСу.

І так жила, ніби щасливо,

Щодня надіялась на диво,

А роки йшли собі даремно,

Й руденька працювала ревно.

Аж тут уранці, зовсім раненько

Закалатало її серденько!

Бо сивина її встелила,

А білочка ж іще не жила!

Бо все життя крутилася в роботі,

Саме життя ж відсунула на "потім".

22:22 22.04.2016

Вінниця

Поле душі.

Де шепотом трав святиться роса -
Там спокій босоніж гуляє.
Там променів сонця первинна краса
Із мене злі чари зганяє.

І думка далека прийде із небес
Закрутить з душею танок
О, спокій прекрасний, ти чудо з чудес,
Сплети ж святі трави в вінок.

Хай думку омиє роси чистота, 
А вітер розвіє негоду. 
У полі барвистім душа розквіта
Й повільно віднайде свободу

20:33 21.04.2016 Вінниця

Вечір весняного спокою.

Вечір спокійний з неба упав. 

Горять ліхтарі, метушню він забрав.

Сонце заходить тепле й весняне,

Життя все триває - й літо настане.

В річці вода все тече без упину,

Ширму думок із себе я скину,

Ніякого сенсу з неї немає -

Чистого розуму вічність засяє.

21:42 20.04.2016 Вінниця

Задумайся про смерть.

В мріях ми завжди всі молоді.

Живемо, наче смерті не до нас.

І кожен день по вранішній зорі

Ми в метушні, й не дивимось на час.

Здається нам, що ніби життя вічне.

В майбутньому всі мрії та думки.

Чекаємо на щастя ми міфічне,

А що робить сьогодні - невтямки.

І мрій здійснення не сьогодні.

Хто зна, чи не останній день живеш?

І перед смертю в розпачі безодні

Захочеш жити. Та час вже не вернеш.

Ніхто не зна, де день останній.

І не чекай від неба одкровень.

Не знаєш, бо є закон прадавній,

Що смерть нікому не дає знамень.

11:43 18.04.2016

Вінниця

Життя триває

Життя триває, усьому всупереч,

То словом б'єш, інколи й стискаєш меч.

І вже як ніби ти дорослий став,

І труднощів багато подолав,

Та дні минулі не дають заснути –

Старі гнояться рани незабуті.

І спогади тебе несуть у юність,

Де безтурботність, де чекають друзі.

Вінниця

21:12 31.05.2014

Поле.

Тихо, гамір стих.

Бачив я людей,

Зараз – не про них.

Я б запряг коней

Та помчав би в ніч,

Грав би я з вітрами

В полі віч-на-віч.

Босими ногами

Біг би по стерні,

Щоби потім впасти

Й вмитись у росі,

Глянути на небо -

На його красу.

Місяць зійде, певно.

У траві засну.

Вінниця

14:58 02.03.2016

Прощання з юністю.

Ах! Як же весело було нам навесні!

Ми жили, ми співали юності пісні!

Якими ж юними та безтурботними були!

Ми щастя ріки випивали! Ми все могли!

Я згадую ті дні, як ніби то був сон.

Ми жили в небі блакитному, як льон.

Проходить юності пора. Не сила нам її тримати.

Бо час біжить. І як його впіймати?

Ах! Ще раз би повторить пригоди!

Відкинути всі штучні перешкоди,

І ринутись за кличем серця свого,

Забути всі турботи, й не згадувать нічого!

Якими ж вільними ми в юності були...

Турбот не було, як квіти ми цвіли!

І вітер в голові, і блискіт у очах -

Якби ж так знову було в зрілості роках!

Вінниця

19:07 26.03.2016 

Іскриться барвами вогнів.

Іскриться барвами вогнів

Ця ніч, туманом оповита.

І кожен з тих минулих днів

Вмирав, коли лилася оковита.

Вмирав, не воскресаючи ніколи.

Вмирав, щоб ніч із нього проросла,

Щоб я у ніч летів над полем

Душею з тіла, як тільки ніч прийшла.

Вінниця

14:28 07.10.2014

Живу я чарами цієї ночі

Живу я чарами цієї ночі.

Мов та хмільна омана в голові,

Видніються слова мені пророчі

В свідомості моїй, і барви неземні.

Думок суєт уже позбувся,

Немов їх змило річкою в горах.

Я кинув все, я одягнувся,

Бо це все казка, - дійсність в моїх снах.

Вінниця

01:56 23,08,2014 

Моя золотокоса осінь.

Прийшла моя золотокоса осінь,

І жовтий лист із дерева упав.

Роки пройшли. Я їх не пам'ятаю зовсім.

Такого я ніколи не чекав.

Зів'яле та засохле листя

Красу свою утратило тепер.

Під деревом йому вже золотиться...

Згниє. Так було дотепер.

Хто ж знав? Ніхто, напевно.

Ніхто не знав що станеться біда.

Роки прожиті певно що даремно.

Вернути б все, та це дарма.

Це осінь, має бути сумно.

Життєва лірика така сумна.

Що ж. Уже порвав я струни,

Своє життя, та долю зокрема.

Мені життя усе давало.

Але бездумно я його прожив.

А потім в сторони кидало,

Скільки б я не ворожив.

Я втратив все, мов той Адам,

На дно безшумно опустився.

І на узбіччі я вже сам,

Хоч скільки богу я молився.

Й молитви він почує певно.

Інакше я б уже не жив.

Аби це було не даремно.

Я б за минулим не тужив.

Вінниця

04:34 20.10.2014

Вірш безсонної ночі

Вже ніч, Морфей не йде до мене.

У темряві погасло світло денне.

Легенда манить до зірок. Скоріш заснуть

І піти у той невідомий путь.

Роки. Забуті дні минулі, -

У сутінках згубилося доволі

Їх, як намиста дорогого. Та з мене досить.

Спокою душа моя давно вже просить.

Вінниця,

03:27 24.07.2014

Тихий гомін безсонної ночі.

Тихий гомін безсонної ночі,

Лірика грає, думу гада.

Щось незабуте сліпить у очі,

Сумно знов стало, думка засина.

Щось не забулось, муляє очі...

Сумно щоночі, спогади пізні,

Подвиги різні, губи дівочі,

Зірвані думки, дії залізні.

Лірика різна, музика тиха,

Спів опівночі вже дограва.

Може сьогодні хтось іще зникне,

З чарами ночі минуле зника.

Вінниця

Листопад 2013р.

Коли без сну ти дивишся у ніч.

Коли без сну ти дивишся у ніч,

Ти бачиш днів своїх минуле.

Які давно вже впали з пліч

І за собою не тягнули.

А ти все дивишся за ними вслід

І відпустити їх не можеш.

Чи ти приріс до своїх бід

Та відпустити їх не хочеш?

Ідеш життям ти навмання,

Дивитися на світ не хочеш.

Із губ ця посмішка сумна -

Прокляття ти собі шепочеш.

І сумно тобі на душі,

І вже вона давно порожня.

І не заснеш ти уночі,

Відчай - карта подорожня.

Не плачеш бо немає сенсу.

Й слізьми ти горю не завадиш...

А в серці так багато перцю,

Що скоро ти його пропалиш.

Ніколи ти собі не думав,

Що пісню так скінчить сопілка.

І серце твоє повне суму,

І вже закинув мотузка на гілку.

Вінниця

02:11 16.12.2013 

Бог не чує моїх молитов.

Тихо годинник крокує у вічність

може згадаю колись я це знов.

Ніч плекає свою пречарівність.

Бог не чує моїх молитов.

Знову я лину у спокій безмежний,

в серці ридає воскресла любов.

Кров'ю стікає примара бентежна,

Бог не чує моїх молитов.

Бачу бентежних думок безкінечність.

Чую безсмертних подвигів зов.

Вже не бентежить моя недоречність.

Бог не чує моїх молитов.

Запам'ятає вітер шалений,

і закарбує із моїх оков.

Ім'я моє, ім'я полонене.

Бог не чує моїх молитов.

Вінниця

1:25 04.01.2011

Кава без цукру.

Кава без цукру на смак, як життя.

Темно, мов в гущі, іду навмання.

Ковток за ковтком, дихання плавне,

Може я п’ю цю каву востаннє.

Темрява ночі, а може, і кави,

Спогади в думці, обличчя ласкаве.

Темрява, кава, світанком не пахне,

Може в цю мить усе і зачахне?

Вже найтемнішим морок зробився,

Кава допита, лиш осад лишився.

Перед світанком завжди такі ночі,

Розхмарились чола, проясніли очі.

Вінниця

Поч: квітень 2010

Кін: 16:14 01.11.2011

Вільний

Сумно стало, вечір упав,

Що я забув – того і не знав.

Затишшя вечірнє, гомін людей.

Забути усіх. Присутність смертей.

Спокій на серці, тривога в думках,

Не знаю, на жаль, що у тих снах.

Темно надворі, вечірні вогні

Спокій пробуджують завжди в мені.

Пісню веселу, не про кохання

Зміню на тихе, щире зітхання.

Серце ще б’ється стукотом плавним,

Більше не треба мене спонукати.

Спокій на серці, спокій в думках –

Вам це не знати навіть у снах.

Тиша блаженна, погляд ласкавий,

Умиротворене дихання плавне.

Вам не узнати, цього не пізнати –

Жити в свободі, не існувати.

Ви все живете у стереотипах,

Я ж уже вільний. Ця тема закрита.

Вінниця 29,03,2010